23 вересня 2022
В роки революції і громадянської війни Сумська сільськогосподарська школа не тільки збереглась, але й продовжувала розвиватись. Для неї наступила пора постійних реорганізацій:
Численні реорганізації не заважали динамічному розвиткові навчального закладу. Звичайно, революційні події 1917 року і громадянської війни наклали суттєвий відбиток на характер навчально-виховного процесу, але головне завдання технікуму залишилось незмінним. Він як і раніше готував спеціалістів для сільського господарства, яке переживало непрості часи.
За період 1903-1929 рр. у Сумській сільськогосподарській школі навчався 801 учень, але не всі вони закінчили її. До 1917 р. було здійснено 10 випусків – 180 випускників. У 1917-1929 рр. було зроблено 12 випусків – 252 чол.
Характерною рисою післяреволюційних випускників можна вважати те, що половина їх свою подальшу виробничу діяльність пов’язала саме з сільськогосподарським виробництвом, 30% навчались у вищих навчальних закладах. Поступово збільшувалась кількість дівчат, які навчались у технікумі. У 1929 р. їх було 39, тобто 20% від всього контингенту учнів, у той час, коли до революції школу закінчило тільки 11 дівчат, що становило 4,3% випускників. Поступово знижувалась доля учнів, які походили з села: до революції їх було 70%, після 1917 р. – 50% за рахунок зростання кількості вихідців середовища робітників, і, особливо, службовців. Певно, причиною цього були соціальні зміни, що відбувались у суспільстві у 20-х роках ХХ ст.
Матеріально-технічна база технікуму, в основному створена ще до революції, у міжвоєнний період продовжувала розвиватись.
Навчальний корпус розміщувався у спеціально побудованому будинку. Всі студенти жили у окремому гуртожитку («інтернаті»). Крім того були окремі будинки для педагогічних працівників і всього персоналу технікуму. Господарські будівлі включали волівні, стайні, комори, приміщення для зберігання реманенту, електростанцію, майстерні.
Постійно велося будівництво. У 1929 р. було побудовано другий корівник на 30 корів, будинок для квартир працівників, клуню і водонапірну башту.
Навчання поєднувалось з різноманітною практикою сільськогосподарського виробництва. Земля, що належала технікуму використовувалась для різних видів аграрного виробництва, що мало важливе значення для засвоєння учнями практичних навичок виробництва.
У господарстві було 16 коней, молочні корови симентальської породи, розплідник свиней великої англійської породи йоркширів. Але час вимагав нових підходів до навчання і виховання майбутніх спеціалістів. Тож у 1925 році сільськогосподарська школа придбала трактор. Це був перший трактор на Сумщині. З кінця 20-х років почалася повна електрифікація господарства школи.
Існування такого розвиненого господарства сільськогосподарської школи давало можливість органічно поєднувати теоретичне навчання з практикою сільськогосподарського виробництва. Кожен учень, згідно з навчальним планом мав вивчати не тільки теоретичні питання, але й виконувати роботу у господарстві не як технічний робітник, а як організатор і керівник робіт.
Навчально-виховний процес у технікумі був різноманітний і цікавий. Функціонував ряд навчальних кабінетів та лабораторій, зокрема агрокабінет і агролабораторія, кабінет скотарства, природознавства (ботаніки, зоології, хімії), геодезичний кабінет, метереологічна станція на якій постійно чергували учні, кабінет мови і літератури, бібліотека. Книжковий фонд бібліотеки налічував 9 тис. одиниць друкованої продукції. Проте забезпечення учнів підручниками було незадовільне – сягало лише 25% від потреби. Те ж саме можна сказати й щодо обладнання кабінетів і лабораторій.
У 1929 р. в сільськогосподарській школі працювало 5 викладачів спеціальних дисциплін, 3 – загальноосвітніх, лікар і він же викладач гігієни, ветлікар – викладач зоогігієни й ветеринарії, викладач фізкультури і військового навчання, інструктор-польовод та інструктор садово-городник. Всі викладачі та інструктори входили до складу методичної комісії.
Започатковані ще до революції традиції учнівського самоврядування продовжувались і в післяреволюційні часи. Представники учнівського самоврядування брали участь у роботі практично всіх органів управління навчальним закладом. Головну роль в самоврядуванні відігравав учнівський старостат, який опікувався питаннями навчання, дисципліни, побуту, харчування.
Існувала шкільна рада, до якої входили і представники громадських організацій. Вона засідала двічі на рік на повному складі, а в робочому– 1-3 рази на триместр. Президія шкільної ради засідала кожні десять днів.
При технікумі працював сельбуд у роботі якого брали учні і місцеві жителі. Тут проводились кіносеанси, святкування революційних свят, вечірки, збори. При сельбуді працювали гуртки, у яких займались викладачі та учні школи. Серед гуртків можна назвати гуртки марксизму-ленінізму, поточної політики, літературний, військова секція, «Безвірник», шаховий, драматично-музична секція, гурток колективізації, спортивний, «Авіохім». Крім цього учні працювали над ліквідацією неписьменності.
Викладачі й учні надавали консультації з агрономії іншим навчальним закладам та установам у яких були земельні ділянки а також брали участь у роботі Сумської дослідної станції. В першу чергу це стосувалось Піщанської, Михайлівської та Косівщинскої сільських рад.
У 1930 року змінився статус навчального закладу. Сумська сільськогосподарська профшкола знову одержала статус технікуму і стала називатись Сумський зоотехнічний технікум. У цьому статусі вона залишалась до початку Великої Вітчизняної війни. Підготовка спеціалістів здійснювалась на базі 7 класів і тривала 4 роки.
У 1933 р., можливо, у зв’язку з голодом, учнів технікуму було переведено до села Лозовенька Балакліївського району Харківської області. Проте уже восени цього ж року було відновлено набір до технікуму на Веретенівці, а в наступному, 1934 р. переведені до Лозовеньки учні повернулись знову до рідного технікуму.
Переживши лихий 1933 рік технікум потроху міцнів, набирав сили. Його випускники працювали у різних галузях народного господарства по всьому Радянському Союзу.
Репресії 30-х років не оминули й Веретенівку. Деякі з випускників школи були репресовані. Серед них – Дмитро Андрійович Мороз, учень першого випуску. Він народився в Хотіні у багатодітній селянській родині. Закінчив сільськогосподарську школу, під час першої світової війни служив в армії, дослужився до чину поручика 142-го піхотного полку. У серпні 1917 р. вступив до Російської соціал-демократичної робітничої партії, підтримавши її меншевистське крило. У жовтня 1917 р. очолив військовий гарнізон м. Симбірська (нині Ульяновськ), став заступником голови Симбірського ревкому. Придушив спробу п’яного погрому у місті. За його участі Симбірська рада 29 жовтня 1917 р. назвала більшовицький переворот «безумной авантюрой» та «насилием над народовластием» . Не дивлячись на те, що у 1918 р. він став членом більшовицької партії, ці його політичні хитання пізніше згадали і у липні 1937 р. він був репресований і тільки після ХХ з’їзду КПРС у 1956 року посмертно реабілітований.
Природно, що у часи великих політичних і соціальних потрясінь серед випускників школи були люди не тільки революційних переконань.
Один з них – Микола Дмитрович Пуме, людина неординарної долі. Він народився 19(31) жовтня 1895 р. у с. Нижня Сироватка у сім’ї сумського міщанина Дмитра Людвиговича Пуме (1869-1925) та його дружини Юліанії Олександрівни Гапонової (1876-1953).
У 1914 році закінчив Сумську сільськогосподарську школу. З початком Першої світової війни був призваний до армії, і після відповідної підготовки у Курську одержав чин артилерійського офіцера. На російсько-австрійському фронті фронті поручик Пуме був важко поранений і після видужання працював за фахом, що отримав у сільськогосподарській школі – агрономом Нижньо-Сироватської дільниці Сумського повіту. Цей період свого життя багато років пізніше він згадував із радістю. Тоді ж він продовжив навчання у Новоолександрійському інституті сільського господарства та лісівництва, який було евакуйовано до Харкова.
Під час громадянської війни М.Д. Пуме воював з більшовиками у складі Добровольчої армії генерала А.І. Денікіна. Після поразки білого руху із Криму евакуйований до відомого табору білої еміграції у Галліполі (Туреччина), звідки переїхав до Чехословаччини.
1 грудня 1921 р. у віці 26 років Микола Дмитрович став студентом агрономічного факультету Вищої школи сільського та лісного господарства, куди вступив «не только потому, что уже имел соответствующее специальное образование, но и вследствие выраженной тяги к сельскохозяйственным дисциплинам».
Після закінчення навчання М.Д. Пуме займається науковою роботою у галузі сільського господарства. 28 червня 1928 р. успішно захищає дисертацію на звання доктора технічних наук. Поряд з наукою бере участь у громадській діяльності, очолюючи у 30-х рр. ХХ ст. Союз російських інженерів-агрономів у Чехословаччині. Цей Союз допомагав емігрантам з Росії влаштуватись на роботу.
У 1945-1949 рр. Микола Дмитрович працює директором Інституту аграрної політики Чехословацької сільськогосподарської академії у Празі. Помер у 1970 р. у Празі де й похований.
Науковий доробок М.Д. Пуме складає більше 450 опублікованих робіт. Серед них слід згадати «Русско-чешский сельскохозяйственный словарь» , також восьмимовний сільськогосподарський словник, який був розроблений Н.Д. Пуме у співробітництві з доктором А.В. Магницьким з Москви. Слід також зауважити, що після війни рідний брат М.Д. Пуме – Григорій Дмитрович Пуме керував школою по підготовці голів колгоспів на Веретенівці, його дружина працювали викладачем тваринництва.
Весною 1941 р. технікум випустив чергову партію зоотехніків, але набрати нових учнів вже не судилося. Почалася Велика Вітчизняна війна. Заняття в технікумі припинились. Влітку 1941 р. тут було організовано курси з вивчення підривної справи майбутніми партизанами Сумщини. На початку вересня на цих курсах навчались Семен Васильович Руднєв та його син Радік, Григорій Якович Базима, Яків Григорович Пакін та інші майбутні бійці партизанського з’єднання С.А. Ковпака.
Після окупації німцями Сум окупаційна влада зробила кілька спроб відновити роботу сільськогосподарської школи. У березні-квітні 1942 р. «Сумське обласне управління державними господарствами» через окупаційну газету «Сумський вісник» оголосило «що за дозволом Німецького командування відкрита сільськогосподарська школа (біля Веретенівки). Приймаються тільки хлопці віком 16-20 років в перший клас. На вступні іспити учні, які подали заяви, повинні прибути в школу ранком 10 квітня» . Це оголошення дублювалось кілька разів, але бажаючих навчатись у школі, певно, не було, і вона так і не змогла відновити свою діяльність при німецькій окупаційній владі. «Населення пам’ятало, що хлопці 16-20 років були потрібні окупантам, насамперед, для відправки на роботу до Німеччини».
Викладачі і вихованці технікуму активно воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Після визволення Сум від німецької окупації на Веретенівці розмістився цукровий трест. Крім основних виробничих функцій трест здійснював і підготовку керівних кадрів. Тут постійно діяли короткотермінові курси підготовки і перепідготовки фахівців.
Рішенням Виконавчого комітету Сумської обласної ради депутатів трудящих 4 червня 1947 р. « на базе бывшей агрошколы, размещавшейся до войны в с. Веретеновка и занимаемой в настоящее время Сахсвеклотрестом» було організовано дворічну сільськогосподарську школу керівних колгоспних кадрів.
Школі було передано «усадьбу с помещениями на территории хозяйства Сахсвеклотреста с участком земли 150 га, с фруктовым садом, 2-х этажный учебный корпус – 610 кв. метров, 8 кирпичных жилых домов – 3353 кв. метра, 7 деревянных жилых домов – 1478 кв.мтр, помещение столовой, помещение клуба, электростанцию, помещение гаража и другие хозяйственные строения».
Школа розпочала свою роботу 1 листопада 1947 р. Її випускникам присвоювали кваліфікацію техників-організаторів.
Контингент слухачів школи був особливий: у 1948-1949 н.р. із 339 слухачів школи 283 були фронтовиками, 238 з них мали ордени і медалі за участь у військових діях. Перед навчанням у школі багато з них вже працювали у колгоспах на керівних посадах.
З метою підвищення рівня підготовки керівних кадрів до викладання у школі залучались кращі спеціалісти і передовики сільського господарства, у т.ч. Герої Соціалістичної праці Я.М. Шульга, М.Х. Савченко , К.Я. Богодушко та інші. Герої Соціалістичної праці були і серед слухачів школи. Четверо її випускників теж одержали це високе і почесне звання.
За п’ять років свого існування школа випустила 566 молодших агрономів.
Постановою Ради Міністрів УРСР від 12 травня 1956 р. № 521 сільськогосподарська школа була реорганізована у Сумській сільськогосподарський технікум з агрономічним і зоотехнічними відділеннями. Одночасно до технікуму були переведені учні Роменського технікуму який змінив свою спеціалізацію.
Почався новий етап історії навчального закладу.